Она жила со мной с самого начала. Вела себя тихо и мирно. Особо мне не докучала. Я даже забывал, что она вообще есть. Не думал о ней так уж точно. Но от ее присутствия мне всегда было как-то спокойно и уютно. Я жил под ее «крылом», под ее невидимым колпаком. Она помогала мне, заботилась и прикрывала «тылы».
Но когда я что-либо делал, говорил или даже думал вразрез с ее мнением, она ни на час не оставляла меня в покое. Она зудела и ныла, как зубная боль, не умолкала ни днем, ни ночью. Я сильно злился, когда она донимала меня своими аргументами, раздражался и психовал. Я готов был убить ее, только бы она замолчала. Мне так хотелось покоя и равновесия! Я то, конечно, в глубине души знал, что она таки права. Но почему я должен уступать? Как хочется свободы! До дрожи в коленках хочется свободного полета, свободного выбора, свободных отношений! А она нацелила на меня дуло «калаша» и стреляет в упор ядовитыми стрелами обличения. Я живу как подсудимый.
Бывали случаи, когда я ей уступал, отказывался от того, что ей не нравится. Тогда мы мирились и жили дружно. Я ведь понимал, что она зря не говорит. Она не болтлива. Она мне позволяет некоторые шалости. Но только если они не обидные и не вредные для Бога, людей или меня самого. Я все понимаю и согласен с ней где-то в глубине души. Но меня рвет возмущение, что она права, а я – нет.
Когда же я сделаю по-своему и ей не уступлю (мужик я или не мужик!), она со временем умолкает, а мне так гадко внутри, так противно от самого себя, будто коты нагадили в самую душу. Молчит она! Но как молчит! Всем своим видом демонстрируя, что я, мол, знать тебя не желаю. И ничего тебе больше не скажу. Живи, как хочешь. Ну и стерва! Ну и буду! Буду делать все, что тебе не нравится! Довольна? А мне чихать! Мужик я или не мужик?
Только радости нет. Удовлетворения нет. Мира нет. А какой может быть мир, если ты в «контрах» с той, кто всегда рядом, кто любит, и заботится и помогает тебе всегда? И что теперь делать? И как жить с этой красоткой, которой имя Совесть?
ЕЛЕНА ШАБЕЛЬСКАЯ,
ВЕРХНЕДНЕПРОВСК УКРАИНА
Познакомилась с Отцом лично в 1995г. С 2001г. служу Ему редактором христианской газеты, с 2003г. - в тюремном служении. e-mail автора:shalena_04@mail.ru
Прочитано 6437 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
